Вивчення фольклорних джерел ранніх творів Павла Тичини

 

Творча спадщина поета — унікальне явище в історії національної культури. Сучасний літературознавець С. Гальченко переконано стверджує: «Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною. Він належав до тих великих талантів, які, за словами самого поета, не «замикаються в магічні кола», а дослухаються до голосу людства. Його поетичні твори в перші пореволюційні роки викликали не тільки захоплення, але й заздрість і навіть озлобленість деяких читачів та соратників по перу»[4, с.3].Впродовж останніх десяти років Програми з української літератури, розроблені Інститутом педагогіки (автори О. Бандура, Н. Волошина) та Університетом ім. Т. Г. Шевченка (автори В. Неділько та ін.), пропонували вивчення таких творів Павла Григоровича Тичини: «Хор лісових дзвіночків», «Дощ», «Пробіг зайчик», «Де тополя росте» — 5 клас; «Гаї шумлять», «Гей, вдарте в струни, кобзарі...», «Як упав же він з коня», «Пам'яті ЗО» — 6 клас. Програма з української літератури для 12-річної школи, створена авторським колективом Інституту педагогіки під керівництвом Н. Й. Волошиної, передбачає вивчення поезії Майстра в 5-му класі. Текстуально пропонується вивчати такі вірші: «Вітер» з циклу «Енгармонійне», «Пробіг зайчик» з циклу «Пастелі», «Гаї шумлять», що по праву, на думку вчених, можна віднести до шедеврів пейзажної лірики, «Блакить мою душу обвіяла» — «грандіозна мініатюра з 1907року, що скидається на «символ віри» юного мрійника»[7, с 11].

 

«Ранні твори поета — віртуозні й вишукано-прості у своєму дитинно-щирому «привітанні життя»(Б.-І. Антонич), мов «віночки» троїстих музик». На думку Б. Тихо-лоза, «Блакить мою душу обвіяла» — чи не перший взірець такої стихійної шедевральності:

 

Блакить мою душу обвіяла,

 

Душа моя сонця намріяла,

 

Душа причастилася кротості трав —

 

Добридень я світу сказав!

 

Струмок серед гаю, як стрічечка.

 

На квітці метелик, мов свічечка.

 

Хвилюють, маюють, квітують поля —

 

Добридень тобі, Україно моя!

 

«Відчуття взаємної спорідненості всього сущого» переповнюють душу читача, переповнювали, напевне, і самого поета. Тільки в такій «органній поліфонії такого невинно-мудрого світосприйняття народжувалися чисті голоси Сонячних Кларнетів»[7, с.11].

 

Тема більшості ранніх творів П. Тичини — ліричний герой і природа. «Природа для поета, — вважає Л. Новиченко, — щось незмірно більше, ніж простий фон подій, які він змальовує, ніж звичайний пейзаж: до неї, наче до близького друга, він іде з своїми радощами і сумом, в осягненні її гармонійних законів він знаходить духовне визволення ... Серед лугів і гаїв, спостерігаючи, як «женуть вітри, мов буйні тури», як «тополі арфи гнуть», — він, за його власним визнанням, ставив у душу світлий парус, «бо в мене в серці сум». І це зовсім не було позою, прийомом, літературною умовністю...» [6, с.24].

 

Мініатюра «Вітер» з циклу «Енгармонійне» переконує, як П. Тичина умів тонко передати звуки, кольори, запахи довколишнього світу:

 

Птах — ріка — зелена вика —

 

Ритми соняшника.

 

День біжить, дзвенить-сміється,

 

Перегулюється!

 

Над житами — йде з медами —

 

Хилить келехами.

 

День біжить, дзвенить-сміється,

 

Перегулюється!

 

Поет зумів словами намалювати «всю стрімку течію сонячного липневого дня в полі — ми ясно відчуваємо і пружні подихи літнього вітру, і теплі хвилі медових ароматів, і ритмічне похитування соняшника» (6,с.29].

 

Особливе уміння молодого поета побачити, почути найтонші порухи рідних краєвидів, перейнятися гармонією світу, відчути себе вагомою часточкою Всесвіту, майстерно втілити все в поетичних образах і формах відзначала більшість дослідників його творчості. Так, Л.Новиченко констатує: «Пафос його образів — в розкритті краси реального речового світу, в передачі прекрасної гармонії його звуків і барв. Проте робив він це не засобами прямого, конкретно-реалістичного фіксування окремих рис і подробиць, а за допомогою винятково оригінальних і містких метафор, які передають «душу» явища, його «настрій», його ритми і тембри» [6, с.30]. Настрій — обов'язковий елемент художнього зображення у раннього Тичини, і він стає особливо важливим, коли поет говорить про природу.

 

Вірш «Гаї шумлять» (а також «Закучерявилися хмари», «Там тополі у полі», «Квітчастий луг») є яскравим прикладом «настроєвої» поезії, в якій за допомогою художнього паралелізму автор передає душевний стан ліричного героя, якому ніби «вторить» природа, «співпереживає» людині, стає поетично одухотвореною. «Ніжний ліризм, психологічне «олюднення» природи з свіжим і гострим відчуттям матеріального світу надає» поезії неповторної принадності.

 

Завдання літературної освіти сьогодні — виховати грамотного читача, допомогти школярам сприйняти належно твори таких поетичних геніїв, як Павло Тичина. Один із ефективних шляхів розв'язання цього завдання — розгляд фольклорних джерел у творчості письменників, що спонукає «часом надовго затриматися в їхній «поетичній майстерні» — це робиться з метою сприяння естетичній освіті читача» [6, с.6].

 

За спостереженнями Михайлини Коцюбинської, у творчості П. Тичини «прадавні фольклорні традиції так химерно сплітаються із сучасною асоціативною розкутістю», що забезпечує чисте й сильне, глибоке й щире звучання поетичного голосу Майстра. «На тлі характерних для початку XX ст. і для першого радянського десятиліття яскравих спалахів розкутої енергії поетичного слова засяяла геніальна поетична індивідуальність молодого Тичини (особлива сила експресії поетичного слова, глибока мистецька трансформація фольклорної образности). Здавалося, ось він, той жаданий у новітній українській поезії митець — «І Зевс, і Пан, і Голуб-дух» у своїй державі Поезії» [9, с.262-263].

 

В. Еллан у статті «Павло Тичина»{ 14 лютого 1921 р.) писав: «Павло Тичина — це найбільший сучасний український національний поет. — Все в ньому українське, національне. В його віршах почувається широта українського степу, глибина неба, шелест трав. Все проходить у нього на тлі української природи, українських умовин. Глибоко національні у нього образи... Павло Тичина — найбільший національний поет України...» [8, с77-79].

 

Про глибоко національний художній світ створений П. Тичиною, зокрема у збірці «Сонячні кларнети», говорить Л. Новиченко. «... це підтверджується, зокрема, його кревною спорідненістю з світом української народної поезії. Фольклорне начало в Тичини просвічує у всьому — в образах, у лексиці, в ритміко-інтонаційному ладі вірша. Іноді народнопоетичні елементи автор використовує у, так би мовити, «готовому» вигляді (як, скажімо, поетична форма «Думи про трьох вітрів»), але здебільшого поет з великою винахідливістю і сміливістю по-своєму перетворює традиційні образи і мотиви, збагачуючи їх, сповнюючи новим змістом»[6, с.38].

 

Глибокий знавець творчості П. Тичини О. Білецький вважав, що фольклорне коріння віршів поета у мистецтві рідного народу.

 

Основними принципами роботи П. Тичини з фольклором, за спостереженнями Л. Новиченка, були:

 

— відмова від зовнішньої стилізації, від примітивного переспівування фольклору,

 

— сміливе перетворення традиційних фольклорних елементів,

 

— поєднання формальних засобів і образів народнопісенної поезії з сучасними літературними формами й асоціаціями.

 

Фольклорист В. Бойко відзначає особливу майстерність поета користуватися ясними поетичними символами й образами, «що тяжать до фольклорних засобів зображення»[3, с.96]. Ось чому так часто в поезіях зустрічаємо образи вітру, плуга, вогняного коня. Вони близькі народному світосприйманню. Постійно поет звертається до землі, чорнозему, поля, сонця як данини вічним мріям селянина. Про справді органічне сприйняття П. Тичиною фольклорних традицій, вважає вчений, свідчить його надзвичайно тонке відчуття української природи, яскраві образи якої створюються за допомогою образних порівнянь, художніх деталей, форм, прийомів. «Поет створює цілком оригінальні образні малюнки, сприймання яких спрощується близькістю їх до вже відомих художніх форм, ... завдяки художньому баченню, що властиве народній творчості й поетові, дійсності в яскравих барвах, музикальній чутливості до звуків навколишнього світу»[3, с.257].

 

Природа у творах Майстра — персоніфікована: небо, сонце, вітер, дощ, гай, ріка, весна, літо, осінь тощо активні учасники життя у різноманітних його проявах. Вона — різнобарвна. Яскраво відтворено це й у фольклорі, що допомагає зрозуміти найвеличніше — душу людини. «Повні тони в поета зустрічаються частіше: біле і чорне, червоне й зелене, синє і жовте — барви ці віками український народ леліяв у своїх уподобаннях, з навколишнього світу переносив їх у мереживо своїх вишиванок, у музику пісень»[3, с.259].

 

Важливо підкреслити, що часте використання обмеженої кількості барв у народнопоетичній творчості зумовлене вживанням постійних епітетів — червона калина і зелена діброва, жовтий пісок і сине море, білі рученьки і вороний кінь, що переходили з пісні в пісню, від покоління до покоління [3, с.259].

 

За спостереженнями вчених, дуже популярною в народній творчості є сонячна, вогняна барва,яку так любить П. Тичина, свідченням чого стали вже «Сонячні кларнети». І сам образ сонця, такий поширений у народній пісні, проходить через усю творчість поета.

 

Дослідження народнопоетичних джерел творчості П. Г. Тичини багатьох учених-фольклористів, літературознавців переконують, що поет глибоко знав творчість рідного народу, в якій відбилися звичаї та обряди, світобачення, етика й естетика, знав глибоко її досконалу поетику і в міру своїх творчих потреб і естетичних уподобань користувався скарбницею фольклорних засобів. Звертання письменника до народнопоетичних традицій стимулювало зростання його майстерності, надавало його творам виразно національних ознак.

 

Короткий огляд наукових спостережень допоможе вчителю-словеснику організувати роботу п'ятикласників з проблеми вивчення фольклорних джерел у творчості Павла Григоровича Тичини. Зауважити про неї можемо на початку текстуального вивчення пропонованих Програмою для 12-річної школи творів. Для цього проведемо невеличку вступну бесіду, під час якої допоможемо учням з'ясувати суть питання. Колективне повторення , що таке фольклор, активізує діяльність і увагу всього класу. « Отже, якщо фольклор, — наголосить учитель, — це усна народна творчість, то фольклорні джерела — це ...»

 

Зупинимось на кілька хвилин і запропонуємо учням поміркувати, активізуючи асоціативне мислення:

 

— З чим асоціюються слова «джерело» — «джерела»? — Що бачите? — Що уявляєте? — Як розумієте їх?

 

У результаті колективної роботи з'ясовуємо: джерело — те, що дає початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь. Тепер пропонуємо учням продовжити визначення: «Фольклорні джерела — це те, що взято з фольклору, те, що з нього черпається».

 

— А що можна взяти письменнику з фольклору?

 

Відповіді можемо учням запропонувати або доповнити ті, що дадуть п'ятикласники. (У 5-му класі учні вивчали приказки та прислів'я, легенди та перекази, знають про народні казки, пісні, загадки. Знайомилися з художніми образами народних творів, образотворчими засобами..)

 

Отже, зробимо висновок, що письменник може взяти з фольклору вид твору — приказку, загадку, пісню, казку та ін.; тему або мотив твору, художній образ або художній засіб.

 

— Як взяти?

 

Це питання може відразу пояснити вчитель: «Письменник може у свій твір без змін перенести приказку, прислів'я, загадку, пісню; може створити свій твір, використавши відомий народнопоетичний художній образ; може по-своєму переказати, по-новому розповісти відомий сюжет; використати особливості народного жанру (казки, пісні, думи); створити нові художні образи з народнопоетичною основою».

 

Сьогодні, вивчаючи твори відомого українського поета Павла Григоровича Тичини, ми маємо прекрасну нагоду переконатися, як майстерно використовував він фольклорні джерела, що вивело його пейзажну лірику на рівень найкращих світових зразків.

 

Запропонуємо учням пригадати твори П. Тичини, які вони вивчали в початковій школі. «А я у гай ходила» — один з них. Після виразного декламування поцікавимось, що у поезії передає любов письменника до рідної природи. Учням не важко буде уявити яскра-ву картинку, створену поетом, почути десь близенько зозулине «ку-ку», побачити маленького пухнастого зайчика, що вигрівав свою спинку на теплому сонечку. А ті пестливі слова, які вживає автор, і дають читачам відчути велику любов поета до рідного краю. «І в цьому поет близький до народних творів», — завершить відповіді учнів учитель і наголосить, що це була перша наша сходинка пізнання фольклорних джерел творчості П. Тичини.

 

Під час вивчення поезії «Блакить мою душу обвіяла...» продовжимо спостереження, звернувши увагу учнів на порівняння «як стрічечка», «як свічечка» — роль пестливих слів у тексті учні пробують визначити самостійно.

 

Про органічний зв'язок ранніх віршів П. Тичини з народною творчістю констатує більшість дослідників. Особливо виявляється він у творах збірки «Сонячні кларнети»: «Гаї шумлять», «Арфами, арфами...», «Десь надходила весна», «Цвіт в моєму серці», «Енгармонійне», «У собор», «А я угай ходила», «Пастелі», «Одчиняйте двері», «Хор лісових дзвіночків» і, нарешті, «Дума про трьох вітрів».

 

З цього приводу В.Бойко зазначає: «Для Тичини характерне найтонше відчуття слова, всіх його нюансів. Поет немовби володіє даром чарівника у доборі мистецьких засобів до своїх творів. Що не вірш — то нова зустріч з прекрасним, відкриття нової грані своєрідного таланту» [3.-С.211].

 

Вчитаймося у вірш «Гаї шумлять»... Читання буде різноплановим: і виразне вчителя, і учнівське мовчазне, і вибіркове, і повторне, і читання-відповіді. Але під час першого виразного читання вчителя запропонуємо учням послухати вірш із заплющеними очима, щоб чіткіше побачити намальоване, яскравіше почути відтворені в поезії звуки, перейнятися станом ліричного героя, душа якого співає від дивного єднання з природою, глибокого її відчуття.

 

— Яке враження справила на вас поезія «Гаї шумлять»?

 

— Яким настроєм може перейнятися її слухач, читач?

 

— Що відчули ви, слухаючи цей вірш? — думаємо, цікаво знати думки учнів про перші враження від зустрічі з чудовою поезією, адже ще І. Франко говорив, що необов'язково читачеві зрозуміти все, що хотів сказати поет; важливіше, яке враження справив на нього твір, які емоції викликала поезія.

 

Повторним буде мовчазне читання учнів, після чого запропонуємо їм дослідити, що у вірші вказує на те, що природа жива, а ліричний герой є частиною її життя.

 

Результати колективної роботи учитель підсумує, узагальнить, розставивши чіткі акценти: « Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у вірші П. Тичини природа. її життєвий рух, ритм, мінливість передано за допомогою дієслів шумлять, біжать, гуде, пряде, мріє, горить-тремтить. Ліричний герой поезії дуже чутливо сприймає навколишній світ, вловлюючи і «найтихіший шепіт трав», і дзвін далекий, що «пряде думки над нивами», в якому він « купається, мов ластівка»; його око милує замріяний гай над річкою і золотий край неба, йому любо слухати музику ріки. Радість огортає його від відчуття єднання з такою красою, емоції переповнюють душу, тому й не встигає поет повно «передати словами те, що малювала його свідомість, творив його внутрішній світ» — цим вчені пояснюють уривчасту мову поезії П. Тичини як свідчення схвильованості митця. Щоб переконатися, перечитаємо ще раз :

 

Гей, дзвін гуде —

 

Іздалеку.

 

Думки пряде —

 

Над нивами.

 

Над нивами-приливами,

 

Купаючи мене,

 

мов ластівку.

 

Оригінальними, вважають вчені, є засоби, за допомогою яких поет малює пейзажні картинки, за якими — уява малює цілий простір.

 

— Що бачите, читаючи рядки:

 

Ген неба край —

 

Як золото.

 

Мов золото — поколото... ?

 

Художники-пейзажисти малюють: на обрії — брили хмар, що в промінні гарячого сонця здаються золотими, а під ними — в тому ж золоті — «горить — тремтить ріка». Ці високохудожні образи поезії відбивають схвильовані удари серця митця, ліричну творчість якого вдало названо музичною, на думку дослідника І. Соболева.

 

Стислість художньої мови, характерні повтори слів (у П. Тичини це: милуюся-дивуюся, над нивами-приливами, співаючи-кохаючи, горить-тремтить), персоніфікація (опредмечення) природи та її явищ, вживання пестливих слів, постійних епітетів — характерні ознаки народнопоетичної творчості, з якої черпав наснагу молодий на той час П. Тичина. З давніх-давен наш народ обожнював природу, свою любов і шану до неї оспівав у найкращих своїх творах. Тому й не випадково у поезії П. Тичини вона така близька й рідна ліричному героєві, є «повірницею його настроїв, співучасниця його найінтимнішого життя»[5, с 188]. Такі рідні й близькі луки, ниви, гаї, верби, тополі, озера й струмки, соняшники і смолки, жита і рожі, бджоли й метелики, голуби й ластівки автор ніби бачить з якоїсь висоти, тому інколи вони дивні й незвичайні.

 

Повторним голосним читанням школярів завершимо розгляд поезії, виразність читання допоможе з'ясувати ефективність проведеної роботи.

 

В циклах «Пастелі» та «Енгармонійне» — «цих на диво самобутніх витворах Тичининої музи» — особливо відчутна незвичайність земної краси, яка ніби «скрізь оточена незримим космічним ореолом, продовжена в нескінченність».

 

«Вітер» — один із запропонованих до текстуального вивчення вірш із циклу «Енгармонійне». Роботу над ним можна розпочати з мовчазного читання учнів, після чого поставимо запитання: — Чому вірш називається «Вітер»? — Які звуки навколишнього світу ви почули, кольори побачили, запахи відчули-сприйняли? — Чи можете сказати, чому мова вірша уривчаста? — Яку б картину намалювали?

 

Сподіваємося, що відповіді на ці запитання дадуть змогу перевірити, як учні засвоїли матеріал попереднього уроку, чи зможуть самостійно дати аналіз поезії з погляду використаних у ній фольклорних джерел. Після виконання таких завдань учитель ще раз підкреслить постійний зв'язок фольклору й літератури.

 

Адже невеличка мініатюра передає прекрасну картину літнього дня, про що говорять: день, який «біжить, дзвенить-сміється, перегулюється»; жита, достиглі келихи яких хилить до землі вітер; соняшник, зелена вика, пропахлі медом; птах, ріка, що гонить свої хвилі у ритм соняшника. А радісний настрій ліричного героя передає рефрен: «День біжить, дзвенить-сміється, Перегулюється!» А, може, він (ліричний герой поезії) уявив себе вітром, з висоти польоту якого краще все видно: і різнобарв'я рослин, і хвилювання шовкових трав від його повіву, і негомінку розмову закоханих дерев і тварин...

 

Метафоричний образ радісного літнього дня запам'ятається надовго, якщо ми запропонуємо учням, використавши художні засоби поезії Тичини, а саме: уривчасту мову, важливі предмети-прикмети дня, дієслова на вираження руху, епітети на означення запаху, кольору — створити невеличку картинку (або хоч образок) одного з найкращих днів їхнього життя.

 

Щоб допомогти п'ятикласникам виконати таку роботу, запропонуємо провести спостереження над народнопоетичними витоками образності поезії Павла Григоровича Тичини, наголосивши: народні загадки — джерела поетичних метафор Майстра слова.

 

Фольклорист В.Бойко твердить: «Поет створює цілком оригінальні образні малюнки, сприймання яких спрощується близькістю їх до вже відомих художніх форм»[3, с.257]. Зближення поета з народною творчістю тут відбувається, на думку вчених, завдяки властивому йому художньому баченню світу в яскравих барвах, музикальній чутливості до звуків навколишнього світу.

 

Тепер пропонуємо учням уважно послухати уривки з віршів П. Тичини і попробувати уявити (відгадати), про що йде мова:

 

Співає стежка

 

На город.

 

Гарбуз під парасольками

 

Про сонце думає.

 

Соняшники горять...

 

— сама як струна —

 

Метеликів дуети ...

 

— а на лапках мед —

 

Ромашка? — здрастуй!

 

І вона тихо: здрастуй.

 

І звучить земля

 

Як орган

 

(«У собор»)

 

— Як поет описав бджілку? («Сама як струна ...а на лапках мед»)

 

— Чи легко було побачити її на соняшнику з дуетом метеликів?

 

— Пригадайте, як називається твір, у якому в прихованій формі описується предмет? (Загадка)

 

Як бачимо, за допомогою елементарної дитячої загадки поет створює чудову метафору, яка, можливо, з першого читання і не всім зрозуміла. Послухайте наступний уривок:

 

Над болотом пряде молоком ...

 

Чорний ворон замисливсь.

 

Сизий ворон задумавсь.

 

( «Туман» з циклу «Енгармонійне»)

 

Пропонуємо учням поміркувати над тим, що можуть означати символічні образи чорного й сизого во-рона. Адже й ця поетична метафора нагадує дитячу загадку, відгадка якої — у назві вірша. Це передсвітанковий туман і ніч.

 

— А що бачите, слухаючи такі рядки:

 

Десь клюють та й райські птиці

 

Вино-зелено.

 

Розпрозорились озера!..

 

Тінь. Давно.

 

(«Сонце» з циклу «Енгармонійне»)

 

Говорячи про образи райських пташок, які клюють якось дивно («вино-зелено»), продемонструємо п'ятикласникам орнаменти українських вишивок із зображенням райських пташок коло стилізованих грон винограду — образ , що прийшов з фольклору і означає все казково-яскраве, світле й прекрасне. І тоді чітко вимальовується кожна пейзажна мініатюра циклу «Енгармонійне».

 

До форми народних загадок П. Тичина вдається, змальовуючи картину дощу в поезії «На могилі Шевченка»(1918):

 

Червоно — сизо — зелене дугасто

 

сказало всім:

 

здрастуй, —

 

і почало брать воду.

 

Не є народними загадками і «По березі — гуси. Мов сніг», «Шовковая зелена ярилась з-під землі», але в їх образності вгадуються відомі художні форми, наприклад, «Біле, як сніг; надуте, як міх...».

 

Такий вид роботи допомагає навчити дітей бути уважнішими до слова, відчувати слово, розуміти його значення в художній літературі, допомагає розвивати естетичні смаки дитини, навчає помічати прекрасне, сприяє баченню різних предметів і явищ у житті. Цікаві й корисні бесіди — важлива складова такої роботи, оскільки, за словами К. Ушинського, дають розумові дитини корисну вправу: усі пояснення, пов'язані з мальовничою й цікавою для неї загадкою, заляжуть міцно в її пам'яті. А ще й тому, що «народна пісня, казка, загадка, дитяча грайлива приказка, при всій своїй, здавалося б, простоті, при уважному вивченні, часто-густо виявляється продуктом витонченої словесної майстерності, — вважає академік О. Білецький, — а Тичина, дерзаючи й новаторствуючи, не відривається від своєї первісної основи — народної творчості» [2, с,26-27].

 

Після текстуального вивчення програмних творів учні виберуть одну-дві мініатюри для вивчення напам'ять.

 

«Пронизана сонячним світлом, напоєна музикою, тичининська лірика природи і кохання (а якщо говорити точніше й глибше — лірика палкої гуманістичної мрії про гармонію людини і світу) в кращих своїх зразках чарує нас і сьогодні. Саме в цих темах молодий поет був більш правдивим і людяним, тут найбільш повно проявились його оптимізм і душевне здоров'я, і ця лірика хвилює і буде хвилювати читача, особливо читача молодого, оскільки серцю людському властиво сміятись і тривожитись, відкликаючись на радість погожого сонячного дня, на тиху музику ясного вечора, на акварельний малюнок осені і на золоті арфи весни...» (6, с.40].

 

У ранній творчості П. Тичини, як і в наступній поезії, на думку вчених, було органічно й високомистецьки синтезовано досвід новітніх європейських поетичних шкіл, насамперед символізму та імпресіонізму, з оригінально перетвореними цінностями українського фольклору, з традиціями й стилями національного художнього мислення. Пересвідчитись у цьому учні зможуть під час ширшого та глибшого ознайомлення з кращими поетичними зразками всієї творчості Павла Григоровича Тичини.