БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
Untitled
  • Головна
  • Письменники
  • Галерея
  • Бібліотека
  • Реферати
  • Карта Сайту
Hosted by uCoz

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
АВТОПОРТРЕТ



"Я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені".
"Я — закоханий в житті поганин".
"Привітання життя". З першої книжки "Привітання життя"
Червоні клени й клени срібні,
над кленами весна і вітер.
Дочасності красо незглибна,
невже ж тобою не п'яніти?
Я, сонцеві життя продавши
за сто червінців божевілля,
захоплений поганин завжди,
поет весняного похмілля.

ВИШНІ



Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

Зелена Євангелія

Весна — неначе карусель,

на каруселі білі коні.

Гірське село в садах морель,

і місяць, мов тюльпан, червоний.

 

Стіл ясеновий, на столі

слов'янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

землі стобарвній, наче сон цей!

 

Дороги

Розгорнулась земля, наче книжка

(дороги, дороги, дороги).

Зашуміла трава і принишкла,

простелилась нам юним під ноги.

 Тільки небо і тільки пшениця

 (над нами, за нами, під нами).

 Тільки безкрай і далеч іскриться,

тільки безвість вітає вітрами.

Голубінь, золотавість і зелень

(яруги, галявини, кручі).

Розспівались таємно: дзінь-дзелень

цвіркуни в конюшині пахучій.

 Залізиста вода із криниці

(дороги, дороги, дороги).

О, відкрий нам свої таємниці,

 дивний місяцю мідянорогий!

 Бо в дорогах звабливая врода

(о зелень! о юність! о мріє!).

Наша молодість, наче природа,

колосистим ще літом доспіє.

РІЗДВО

Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
 і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.

 

Hosted by uCoz

ЄВГЕН МАЛАНЮК
Під чужим небом

1

Не треба ні паризьких бруків,

Ні Праги вулиць прастарих:

 Все сняться материні руки,

Стара солома рідних стріх.

 

Все сниться гук весни і вітер.

Веселий вітер світлих літ.

А тут — молюсь, убогий митар,

 Шукаю твій вогненний слід...

 

Ні, не знайти. Ніхто не знає.

Ніхто не чув твоїх планів.

Біля всесвітнього Синаю,

Як завше: золото й мечі.     

 

2

Десь сіре поле в чорних круках,

Що пророкують: кари! кар!

А я тут, на чужинних бруках,

Чужий — несу чужий тягар.

 

А я на полум'ї розлуки

Назавше спалюю роки,

І сниться степ твій, сняться луки

І на узгір'ях — вітряки.

 

Там — свист херсонського простору!

Там вітер з кришталевих хвиль!

А тут: в вікні опустиш штору —

І п'єш самотній, смертний біль.

 

3

Несу отут страшний свій іспит,

І знаю, що життя мине.

І мати, сидючи на призьбі,

Вже не вичікують мене.

 

Давно Євгена поминає

За упокій старенький піп,

За весною весна минає

Під запашне зітхання лип.

 

Все далі висиха Синюха

Й линя її весела синь,

А вітер заголосить глухо

І пролітає в далечінь.

 

Сіріє стріха під дощами.

Вже й хата стала нетривка,

І мати слухають ночами

Бронхітне гавкання Бровка.

 

4

По яких ще дорогах шукати причинної долі?

Перекотиполем блукати в яких степах?

Вітер грає веселий, хвилюючись по роздоллю,

Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.

 

Заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко,

Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі.

 Ніби морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій

Після чарки отрути влітає сонячний джміль.

 

І ось все забуваю, все зникає в сутінні.

Зростає лише рівний профіль і зоряний зір

Та ще заграв глухих за плечима твоїми тремтіння

 Всі принади твоєї страшної краси.

 

5

Кожен день тут приходить пустельний і легкий,

А ти — там, за горами й ярами гориш.

Не поможуть ні подорожі далекі.

Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.

 

Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же?

Научи мене кров'ю твоїх молитов!

Не поможе ніхто. І не буде інакше.

 Із сльозами моїми змішаю питво.

 

Що мені телефони, версалі, експреси?

Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?

 Сниться синя Синюха і верби над плесом,

Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар.

 

Сниться гомін дубів прадідівських та річка,

Біла хата та тепла долоня сестри...

Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!          

Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!

ІСТОТНЕ


Діла ростуть у невмолимі черги.
Громадиться цеглинами життя.
Як рух, як пруг, як вічний вир енергій,
Триває й визначається буття.

Співа блакить крізь готику риштовань,
Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов.
І все ж таки: в началі було — Слово!
І все ж таки: начальний дух — Любов!

І в серці, і в колекторах моторів
Пульсує і іскрить одне і те ж —
Від хаосу до космосу просторів,
Від атома до голубих безмеж.
15.Х.1928

Стилет чи стилос? - не збагнув



Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.


Там дивний ліс зітхає ароматом
І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць
Співа трава, ніким ще не зім'ята,
І вабить сном солодких таємниць,


Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів...
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить і віддасть воді.


Та тільки тут веселий галас бою —
Розгоном бур і божевіллям хвиль
Безмежжя! Зачарований тобою,
Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!

ЗЕМНА МАДОННА

Як iонiйськая колона,
Рожевiє дiвочий снiг,
Ховаючи опуклiсть лона
В лiлеях рук, в лiлеях нiг.

Єдина! Не ображу зором
Двiйник Мадонни на землi.
Ось пурпуром Цiтери - сором
I на щоках, на чолi.

I б`ється кров в блакитних венах,
Як прах пiд вiром весняним.
В яких готичних кантиленах
Навiки виспiвати гiмн?

Там Приснодiвою - Мадонна,
Тут, на землi, зорiєш ти,
Що в пурпуровiй мушлi лона
Ховаєш перлу чистоти.

 

Hosted by uCoz