Проблема закріпачення козацтва в оповіданні Марка Вовчка «Козачка»

В оповіданні Марка Вовчка «Козачка» глибоко розкривається трагічна доля у минулому вільної людини, а потім рабині-кріпачки Олесі, типова доля жінки, уярмленої в кріпосницькій неволі. Шляхом протиставлення життя людей вільних і закріпачених Марко Вовчок яскраво показала нелюдський характер кріпосницької системи, що зневажала, нівечила все краще в людині — забирала її сили й здоров'я, спустошувала душу. Головна увага письменниці підпорядкована реалістичному відображенню кріпосницьких відносин, показові всієї глибини психологічних переживань героїні.

 

Поклавши в основу твору такий гостро драматичний конфлікт, як зіткнення чистої, щирої людини з народу з морально розбещеними кріпосниками, поставивши злободенні соціальні питання передреформеної дійсності, письменниця винесла суворе обвинувачення тій нелюдській системі, яка ізсушила, ізв'ялила молоду, здорову силу, принесла жінці нечувані страждання. Доля колишньої козачки жахлива. Кріпаччина позбавила Олесю навіть права на родинний затишок, пани розлучили її з чоловіком, забрали дітей, прирекли її на голодну, самітну старість, передчасну смерть на самоті.

 

Правдивим показом трагедії кріпачки, гнітючими малюнками закріпаченого села, ліричною схвильованістю розповіді оповідання привертало увагу до несправедливої долі української селянки.

 

У художній тканині прозових творів письменниці зростають естетичні функції пейзажу й портрета. Виробляються нові реалістичні й романтичні принципи в поетиці й стилістиці, хоча в ряді творів Марка Вовчка, помітні риси сентименталізму. У кращих зразках прозових жанрів мовна характеристика персонажів набуває чіткішої індивідуалізації.

 

У «Народних оповіданнях» відчувається єдність словесної й музичної образності. Марко Вовчок оперує порівняннями з живопису, звукові образи — «слово і голос» народної пісні викликають в її уяві зорові образи тощо. Іншими словами, предмет своєї творчості вона пізнає як явище естетично цілісне, в сукупності всіх його естетичних якостей. Елементи синкретизму в художньому методі письменниці беруть початок у народній пісні, думі й казці, через призму яких Марко Вовчок дивилася на дійсність.

 

Образ Олесі, її портрет окреслено засобами фольклорної поетики в дусі народних поглядів на життя. У козака Хмари «уродилась дівчинка одна-одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили». Вільна дівчина зросла «до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує... Жила в батька-матері, не знаючи горя ані лиха». Різким контрастом до вроди козачки, що була, «як квіточка свіжа», постає зовнішність Олесі, яка вже стала матір'ю-кріпачкою: «Олеся стоїть у старій свитині, стоїть сама одна, розлучено її з чоловіком, діточки її стомили ніженьки, заклопотали головочку, годячи панському плем'ю, як лихій болячці...».

 

Трагедійність долі Олесі, її зболіла від страждань душа особливо розкривається через мову жінки. Тужливі, безрадісні слова-плачі своїм складом, за інтонаційністю близькі до журливих народних пісень про змарновану жіночу долю, до похоронних голосінь. Передусім від них і йде та схвильованість розповіді, що так вражає в оповіданні.